Марена, мирон, усач – лише деякi з назв цього оригi­нального мешканця ка­м’янистих фарватерiв. Ця своє­рiдна рибина живе на такiй сильнiй течiї,  що на вудках до­во­диться ставити сто­грамовi тягарi, полюбляє голандський сир "з душком" та хлiб з какао, а силою спротиву,  при одна­ковiй вазi марена переважає коропа i може зрiв­нятися лише з лососем...

Де ти живеш? Шукати марену слiд в чистих рiках малої та середньої величини, в котрих часто можна зустрiти кам’янистi або твердо­глинистi дiлянки з перекатими, плесами, ямами з крупним камiнням, глинистими валунами чи затопленими корчами. Обов’язковою умовою життя марени є швидка течiя, котра насичує воду киснем. Слабкопроточних, замулених та бiдних на кисень водойм марена уникає. Кажуть, що там, де марени багато, вона на зорях високо вистрибує з води, демонструючи свою кiнську силу, а пiд час масового вильоту мушки-одноденки (червень-липень) перевертається догори черевом i таким чином пiдбирає комах, гучно плескаючи хвостом. За цими ознаками i знаходять марену.

Що ти їж? Марена – типово донна риба, тож її рацiон складається переважно з донних безхребетних: рачки, ручайник, молюски, водянi хробаки та п’явки. Проте у потужних рiчкових вирах такi насадки рибалки не використовують через їх "нiжнiсть". Основна принада на марену навеснi та восени – виповзок, або пучок пiдлистникiв. Влiтку рибалки ловлять на плiснявий голандський  сиру. Не менш популярна насадка, особливо для ловiння поплавцевою вудкою впроводку дрiбних маренчукiв – плавлений сирок, замiшаний для мiцностi з м’якушем бiлого хлiба. Але iнодi в лiтню спеку марена категорично вiд­мовляється вiд будь-якої принади, крiм линючого рiчкового рака.

Якщо ж рака вам впiймати не вдастся, раджу спробувати ловити на крабовi палички. Їх наживляють на крупнi гачки донки i для мiцностi обв’язують нитками. На таку снасть попутно може впiй­матися i головень, i судак, i окунь.

В холодну пору року (лише не взимку, коли марена спить) та в малокормних водоймах вусатий красень пристає до гурту хижакiв. Основна його пожива – пiчкурi. Інодi клює вусань i на бичкiв, але пiчкурi – то таки його ласощi. Проте восени їх iнодi дуже важко знайти.

"Барабан". Пiчкурiв для осiннього ловiння марени можна наливити одним доволi оригi­нальним способом. Береться велика пласка бляшанки з-пiд вiтчизняних оселедцiв. Кришка зрiзається. Бляшанка накривається мiцною тканиною i обмотується для закрiплення проклеєними шовковими нитками. В тканинi ножицями вирiзують дрiбнi отвори. Дiрявий "барабан" готовий! В банку засипаються потовченi сухарi з пiском, а сам пристрiй закопується пiд верх на мiлкому перекатi. Пiчкурi пiдходять до "барабана", проникають в банку, а назад найчастiше вже не виходять. Отож в "барабанi" – завжди кiлька живих пiчкурiв!

Як тебе впiймати? Ловiння марени вважається складним i високоспортивним з двох причин. По перше, мiсця проживання марени – потужнi рiчковi струменi над кам’янистим дном – є досить незручними для рибалок. Практично, ловити можна лише на  донки з важенними тягарцями, якi унеможливлюють чут­ливiсть сна­стi: пiдсiкати доводиться наздогад, або розраховувати на само­пiдсiчку. У випадку з голандським сиром, раком чи крабовими паличками ловiння ще бiльше ускладнюється. Друга проблема: мало того, що марена володiє значною силою, так вона ще й хитрує. Крупна марена, вивернувшись, як лезом обрiзає жилку першим зазубреним променем спинного плавця. Крiм того, пiдсiчений вусатий хитрун наче свiдомо заводить жилку за великий камiнь, i намертво стоїть там, вчепившись всiма плавцями в дно. Всi смикання в цьому випадку призведуть лише до перетирання жилки об гострi краї каменя.

Як обiйти цi, здавалося б, невирiшенi проблеми? Рибалки були б не рибалками, якщо б не знайшли виходу.

"Блiц-крiґ" проти вусаня. Снасть на схемi №1 призначена для весняно-осiннього ло­вiння на пiчкура. Спiнiнгове вудлище обладнується основною жилкою 0,4-0,5 мм, тягарцем у виглядi свинцевої палички, металевим повiдком та джиг-головкою з живцем. Джиг-головку можна замiнити "пулькою" (тягарець, прикрашений дзеркальцем, з впаяним гачком), або крупною мормишкою. Всю снасть не слiд робити надто важкою: вона повинна повiльно опускатися на дно, а при пiдтягуваннi потужний водний струмiнь мусить припiднимати снасть. Ловля ходова, спiнiнг постiйно в руках рибалки, котушка безiнерцiйна. Закидати слiд на найсильнiшу течiю, на глибини 2-4 метри, але поблизу перекатiв, де живуть пiчкурi. Проводка виглядає як "стукання" тягарцем-паличкою об дно. Клювання чiтко передається на кiнчик вудлища, пiдсiкати треба негайно. Пiсля пiд­сiчки, якщо ви вiдчуваєте крупну марену на гачку, треба негайно, незважаючи нi на що, пiд­тягнути снасть, щоб не дати маренi можливостi за­крiпитися на днi – завести снасть за камiнь. На цю систему ловляться майже всi хижаки. Так що можна розраховувати зловити не лише судака, жереха чи головеня, а навiть щуку, окуня чи сома.

"Нiжнi" делiкатеси. Влiтку вгодована та лiнива марена вже не така охоча до прудких пiчкурiв. Але ласощi (сир, какао з хлiбом, крабовi палички, виповзки) найчастiше надто нiжнi для донного ловiння на стрiмких фарватерах. Якщо не сама марена, то потужна течiя при перезакиданнях збиває цiнну (i дорогу!) насадку з гачка. Снасть, зображену на схемi №2, су­ворi спортсмени можунь наректи "пасивною", адже вона призначена для того, щоб риба засiклася сама. Але на практицi виявляється все складнiше. Снасть на вигляд – звичайна донка, проте повiдок, як видно на малюнку, крiпиться до кiльця тягарця, потiм утворює петлю, що фiксується полiвiнiлхлоридовим кембриком, далi пропускається через кiльце тягарця. Кебрик прив’зується до основної жилки. Отвiр  кембрика слiд пiдiбрати таким, щоб петля з повiдка виходила з ньго з деяким зусиллям. При клюваннi марена смикнувши за наживку з гачком спочатку вириває петлю повiдка з кембрика. Не вiдчуваючи опору, риба витягує петлю повiдка через кiльце тягарця, доки повiдок не розпрямиться в пряму лiнiю. Це i є момент пiдсiчки, або само­засiкання. Цей момент слiд вiдчути, бо якщо не втриматися i пiдсiкти в час першого посмику, то скорiше за все витягнеш порожнiй гачок. Основна жилка,  – 0,4-0,5 мм, повiдок – 0,25-0,3 мм,  спiнiнгове вудлище повинно лежати на пiдставцi, сигналiзатор – дзвi­ночок. Пiсля першого сигналу вудлище треба взяти в руки, а жилку натягнути двома пальцями. Пiдсiкайте тодi, коли вiдчуєте, що риба ковтнула насадку i пливе геть. Зрештою, найкращим порадником виявляється особистий досвiд.

Найсмачнiша марена – в’ялена на кшталт "тараньки", або холоднокопчена. Смажать її рiдко через кiстлявiсть, а от якщо добре протушкувати з овочами – то вийде смакота.