Шановна редакціє! Вирішив написати вам одну історію, яка трапилася зі мною. Адже у кожного рибалки є щось цікавеньке розказати. Отже,  жертва блешні.

Це було восени. Добра середина осені. Пронизливий північний вітер гнав низькі, важкі, свинцевого кольору хмари, зриваючи з дерев останні листочки. Одним словом, нічого цікавого в природі і для рибалки теж. Дуже сумно.

Мене і мого найкращого друга запросив до себе на весілля однокурсник з технікуму Віктор. Він жив у красивому селі Остроушки. Поряд протікала річка Віть, яка тече паралельно до Десни, а через 10 кілометрів впадає в неї.

Прибули ми на свято у повній бойовій готовності, з краваткою та спінінгом. Перед поїздкою я попередив Олега, що він має зловити для мене риби, так би мовити під замовлення. В цей час я не дуже захоплювався спінінгом, а Олег навпаки, лише б йому і розсікти річку блешнею. Він цих щук на Віті перепатрав цілу купу. Все, домовилися.

Весілля, воно і є весілля. Веселилися до 3-тьої ночі. Закінчили ми це свято під пісню: “Несе Галя воду” і з почуттям виконаного обов’язку пішли відпочивати.

Вранці, в 6:00 господиня розбудила мене. В голові шуміло, але я швидко піднявся, одягнувся і вискочив на вулицю.

Олег вже чекав мене. Хитрун. Випросив у господині куфайку, і йому було байдуже до погоди. Ми прийшли на берег. Він почав шматувати воду спінінгом, я стояв поряд. Через 20 хвилин я посинів з холоду і відчув себе мумією єгипетського фараона. Кутаючись в піджачок, я сповістив товариша, що повертаюся на місце дислокації за куфайкою, міцними напоями та закускою. Я помчав, а Олег пішов берегом, спускаючись вниз по ріці.

Побачивши мене синього, господарі відразу ж посадили за стіл. Зігрівшись та одягнувшись, я швидко зібрав їду, прихопивши пляшку, і швиденько побіг до друга. Вже було тепліше.

Олег відійшов на півтора кілометра і стояв на мості. Не було видно, щоб він активно ловив рибу. Стояв і все. Підходжу і запитую:

-          Що ж це таке? А домовленість? А він мені і відповідає:

-          Знаєш що, друзяко. Стався зачеп блешні. А оскільки це моя найулюбленіша і найуловистіша блешня, то я її не хочу обривати. І якщо я ловлю рибу для тебе, то зроби мені ласку, залізай у воду і відчепи її.

Я втупився у нього і запитую:

-          Як?

-          Лізь і відчепи!

Мені зробилося погано. Я воду люблю, але ж не настільки. Система Іванова, моржі – це все якось без мене. А тут вітер такий, що навіть п’яти синіють. Я почав впрошувати – ніякого результату. Я вступив у сепаратні переговори – не допомогло, я виступив з короткою промовою, у якій йшлося про те, що я про нього думаю, звинуватив його у варварстві, пригрозив, що звернуся в ООН з прав людини – все було марно. Як горохом до стіни. Відповідь була одна:

-          Вперед на бастіони. 

Справи були погані, я зламався під сталевою волею товариша.

Почав підготовку. Влупив склянку самогону, роздягнувся, перехрестився і рванув у бік ріки. Повільно заходити у воду – це смерть для мене, краще відразу – ластівкою. Як інші – не знаю. Біжу по воді, закидаючи догори ноги, щоб не так обпікала, дивлюся вниз – мілко, мілко, мілко. Далі – темінь, ніби обрив – можна пірнати. Я злітаю над водою, фіксую “ластівку” і пірнаю. Мов гарпун, кинутий в кита, я розпоров водяну гладь і весь ввійшов на дно. Головне – моментально. Голова з руками по груди ввійшла в намул, пісок, водорості і ще казна-що. Я стояв. Прибитий мішком я простояв так з півтори хвилини. Я не падав, я гордо стояв. Уявіть таку картину на хвилину. Сіре холодне небо, темна вода, теж холоднюща і на цьому фоні великий білий поплавок з білою дупою і всіма іншими атрибутами. Все на місці, все правильно, але вниз головою. Класична картина.

Роль поплавця мені швидко набридла. Клювання не було. Лють заповнила все моє єство. Я виліз із дна і піднявся над водою. Це був демон, водяний, Нептун – всі разом узяті. Із забитими ротом, вухами і носом намулом та піском, з купою водоростей на голові, я красиво стояв за 30 метрів від берега. Очі мої метали блискавки, але через водорості ці блискавки взагалі- то були майже непомітними.

Я прочистив рот, і ріка наповнилася громовим ричанням. Проте на березі нікого не було. Я промив очі і прислухався. За горбом донісся гомеричний регіт, стогони. Це Олег від душі веселився. Я почекав, стогін припинився. Взявши ініціативу в свої руки, я згадав абетку від “А” до ”Я”, згадав усю лексику, яку не знайдеш у словнику, згадав усіх рідних і близьких, і як я їх, і як вони мене. Закінчивши свій монолог, я розвернувся, взяв жилку в руки і пішов відчіпляти блешню. Пройшовши ще метрів 40 (Олег добросовісно закидав блешню) і не замочивши навіть колін, я спокійно відчепив його улюблену блешню з якоїсь травички і швидким алюром вилетів на берег. Контраст був повний. Я голий і синій від холоду, Олег одягнений і червоний від сміху.

В армії я одягався за 45 секунд, тепер я вдягнувся у три рази швидше. Після цього навздогін ще склянку, і через півгодини світ виявився не таким вже і гидким, хоч ще трохи було. Олег по секрету мені повідомив, що на цій ріці, у цьому місці – брід, і в спеку це місце майже повністю пересихає, в чому я і сам переконався.

Олег відразу відчепив свою найуловистішу блешню і кудись сховав. Начепив іншу і почав знову блешнити. Для мене він впіймав кілька щук на 2 кілограми кожна і 5 окунів до кілограма. Домовленість була виконана, і ми щасливі (особливо я) і задоволені пішли на продовження весілля. Уявіть, що творилося за столом, коли ми розповіли усім цю історію. Такого реготу та сміху я щось не пригадую за все своє життя.

Так, таке не забувається. І навіть тепер, буваючи в тих місцях, я постійно приходжу на те злощасне місце і з легким сумом згадую минулі роки. І бувають випадки, коли хочеться, хоч би на мить, повернути все назад, роздягнутися догола, розігнатися, злетіти над водою і плюхнутися в ріку та закричати з радості на весь голос, на весь світ! Адже природа дана людині для радості, для ось таких незабутніх моментів в житті.

•Олександр Булитко, м.Шостка Сумської обл.