Виїзд запланували на п’ятницю. Місце було вибране одноголосно - всі троє: Іван, його кум і його сват - чули про мальовничу природу та величезну кількість риби в одному з досить далеких від цивілізації місць.

Іван на риболовлю збирався довго і, навіть, сказав би «болісно». Все валилося з рук, постійно доводилося долати якісь перешкоди - почи­наючи із з’ясування простого питання: що для сім’ї більш потрібне: рибалка чи дача - і закінчуючи вкрай розвареним горохом, поки латав та качав колеса старенького «Жигуля». І в його кума, і в свата також без проблем зі зборами не обійшлося. Отож, коли було зроблено останній штрих в підготовці - далеко від очей рідних і близьких закуплені пиво та оковита, вкрай виснажена тру­довим тижднем і довгими зборами компанія, з полегшенням зітхнула.

Дорогою мовчали кожний про своє. До місця доїхали вже затемно. Місяць не сходив і темнота була - хоч око коли. Краєвидів, ясно що не видно, а в усьому останньому люди не брехали. Від запахів літньої ночі паморочилася голова і вуха закладувало від тріскоту цвіркунів. Краса!

Не зговорюючись компанія почала збирати «на стіл». Після третьої стало веселіше. Зазвичай мовчазний Іван, відкриваючи пляшку пива зацитував: «Когда на сердце очень грустно, и даже чай не лезет в глотку, тогда поможет только пиво, когда им запиваешь водку!»

За розмовами та тостами непомітно зійшов молодий місяць, вирвав з темряви широку сріблясту полосу нижче того місця, де сиділи рибалки. Руки засвербіли і наче самі потягнулися до снастей.

Закинули по одному спінінгу, розвісили дзвоники і полягали спати. Залишок ночі пройшов спокійно. Нічну тишу іноді переривав не дзін на березі, а хропіт біля машини.

Іван проснувся першим. Світало. Туман мов молоко позатікав в лощи­ни. Це хміль повністю не покинув голови, але свідомість продиралася че­рез розмиті обриси світанкового пейзажу, звала до води. Пляшка пива по­волі остаточно навела чіткість. Тепер до справи. Неподалік в рядок, мов пам’ятники, стояли три спінінга, закинуті ... в квітуче поле ріпака. Ставок був з протилежного боку.

Віктор Лосінський, м.Рівне