Старшi люди кажуть, що колись за зловленого колорадського жука давали 50 крб. Крiм того, поширення цих ненажер в колишньому Союзi вважалося наслiдком спланованої акцiї США. Так це чи iнакше, але смугастi жуки настiльки широко роз­повсюдженi, щоб було б дивно, якби їх не знала риба...

Рибальська удача має свою формулу: треба опинитися саме в тому мiсцi, в той час, i  саме з тiєю наживкою. Тому очевидно, що коли масово пiдростає картопля, її масово починають поїдати колорадськi жуки. А їх, в свою чергу, починають масово отруювати, збирати, викидати на дороги, в струмки i рiки. Тому, з середини червня майже все лiто  колорадський жук, при вмiлому використаннi, є однiєю з найкращих принад.

На "окупанта" охоче клює насамперед головень, також в’яз, ялець, чехоня, жерех. А на "симпатичну" личинку жука клює окунь, плотва, iнодi карась та короп.

Якщо на березi водойми є городи з картоплею, то можна гарантовано ловити на жука: дачники не задумуючись викидають зiбраних жукiв у рiку, привчаючи до них рибу.

Ловлять на поплавчанку, в проводку, нахлистом, на поплавець-кулю з прозорого оргскла. Інодi застосовують таке принадження: висушених на сонцi жукiв подрiбнюють i змiшують з меленими сухарями та глиною.

Личинку колорадського жука – майже iдеальна наживка для лiтньої снастi з мормишкою. Довге вудлище обладнують тонкою жилкою i боковим кивком. На дрiбнiй мормiшцi – личинка жука. З цiєю вудкою обережно пiдходять до берега, порослого невисокими дервцями, просовують вудлище крiзь гiлки i опускають мормишку на дно.

"Грають" мормишкою не швидко, поблизу самого дна, або й на днi, здiймаючи хмарки каламутi. Якщо поблизу буде окунь, карась, короп, лин, то вони не зможуть побороти спокуси...