Осінь - найкраща пора для щучих „бенкетів». Коли на дворі стає пасмурно й доволі прохолодно, у щуки починається так званий ЖОР. Про це знає кожен спінінгіст.

Якось 3 жовтня цього року, а це була неділя, я зателефонував „свояку» і запропонував поїхати покидати спінінга на річці. Ігор начебто був І не проти, але відмовився, сказавши що в нього є невідкладні справи. Тоді я зателефонував своєму товаришу по роботі Андрійчуку Сергію, з яким ми разом працюємо. Сергій завзятий спінінгіст і з радістю погодився на мою пропозицію. Ловити спінінгом для нього - улюблене заняття. Він на цьому, як кажуть „пуд солі з’їв».

Майже цілий тиждень перед цим йшов дощ. І в вихідні теж все небо було затягнуте хмарами. Але для щуки - це саме те, що треба. Так само як і у мене, у Сергія, окрім велосипеда, ніякого транспорту немає ( а дуже б хотілось мати), я маю на увазі щось чотирьох-колесне. Тому на „легку» зібравшись, взявши з собою по одному спінінгу і коробки з блешнями та віброхвостами ми, „осідлавши» наші веліки, непоспішаючи поїхали до невеликої мальовничої річки під назвою Крига, яка протікає через наше містечко.

В цій річці водяться плітка й окунь. Є краснопірка й карасі, а також інколи попадаються на гачок пристойні коропці, які зайшли в річку, мабуть тоді, коли спускали воду з ставків. Але головне - тут є щука, і вона в цій річці - господарка.

Приїхали ми на річку десь о 10-й годині. Саме тут ми зустріли ще одного нашого колегу по роботі Моргуна Сергія, який уздовж берега шукав гриби. У нього вже було половина целофанового пакета рядовки (це такі гриби, досить смачні). Андрійчук Сергій дістав з сумки свою „уловисту» блешню, яку він сам виготовив з латуні. Це була невелика жовта коливалка.

Взагалі треба сказати, що Сергій досить майстерно сам виготовляє блешні. Вони майже не відрізняються від магазинних. А деякі, навіть набагато кращі. І це дійсно так. Мені сподобались його саморобні блешні і я попросив, щоб він і мені зробив декілька. На що Сергій сказав: - Добре, Гриня! Твій матеріал - моя робота! Мене це влаштовувало.

- Це - моя улюблена! - гордо мовив Сергій, чіпляючи коливалку на спінінг. - Я на неї недавно тут трьох щук спіймав. Дві „травянки» грамів по 400 і одну десь до кілограма - продовжує він

Я теж пристібнув карабіном до жилки сріблястого віброхвоста з темною спинкою і відійшовши від Сергія метрів на ЗО, ми почали „обстрілювати» прибережні кущі. Моргун Сергій, присівши на піньку, з цікавістю спостерігав за нами.

І ось, не пройшло й 10-15 хвилин, як я чую: - Гриня! Скоріш до мене! Це звав мене Серьожка. Я мерщій поклав на березі спіі-інга і побіг до Сергія. По тому як „валував» Сергій, я здогадався, що він щось „забагрив». Підбігши до нього, я побачив, що кінчик Сергійового спінінга зігнутий в дугу, а сам він схвильовано намагається стримати „натиск» річкової красуні - щуки, яка своїми потужними ривками любою ціною намагалася зійти з трійника, майже під берегом.

- А ти чого стоїш, розтуливши рота? - кричу я Моргуну, який, наче вкопаний стояв біля Сергія з широко розплющеними очима і зачаровано дивився на щуку.

- Та я думав, що він якесь бревно тягне, - ледве пробубонів Моргун.

- Сам ти - бревно! - обурено кинув йому Сергій.

- Тримай краще мене за куртку, щоб я не впав у воду - кажу я Моргуну. Моргун (мабуть з переляку) наче кліщами обхопив мене обома руками з заду. Я ще встиг подумати: - Таке худюще, а вхопилося наче за гарну молодицю.

- Тільки за жилку не хапайся! - кричить мені Андрійчук Сергій. - Бо відірвеш!

- Не вчи вченого! - кажу через плече йому я.

Ставши на коліна, я спробував схопити щуку за голову. Але з першого разу мені це не вдалося. Щука сильно пручалася. Від берега до води було десь сантиметрів 70. І лише з третьої спроби я зміг міцно вхопити великим та середнім пальцями голову щуки за глазниці. Вхопивши щуку, я стиснув пальці так, що ледь не видавив щуці очі і викинув хижачку на берег.

- Оце так рибина! - видихнув Моргун.

- Уявляєш, Григорій! На третьому закиданні взяла і майже під берегом - каже Сергій.

- Ну що, Сергію! Поздоровляю тебе! Тепер я і сам ба^у, що ти - справжній професіонал! - мовив я.

- А скажи мені, Сергію! Чому ти відразу покликав мене, а не попросив допомоги в Моргуна? Він же зовсім поруч стояв біля тебе? - запитав я.

- Справжній рибалка завжди повинен кликати на допомогу теж справжнього рибалку, а не грибника - аматора -посміхаючись відповів Сергій, киваючи головою в бік Моргуна.

Сергій подивився на щуку, яка жадібно хапала повітря, лежачи на траві.

- Таких я ще не ловив! - мовив він.

- Дякую тобі, Григорій, за допомогу!

- Нема за що! - кажу я. В такому ділі - завжди радий допомогти.

Години 2 ми ще потім „бомбили» річку спінінгами. Та більше ніхто нічого не впіймав. У мене був один зачеп за корягу при якому я обірвав віброхвоста. А вдруге я, не розрахувавши відстані, „запустив» коливалку аж на інший берег в досить вузькому місці прямісінько на дерево. Але об’їхавши річку на велосипеді, я відчепив блешню. Та це все - „мєлочі» в зрівнянні з тими почуттями, які ми пережили, витягуючи щуку з води...

По дорозі до дому Сергій попросив мене сфотографувати його з „трофеєм». Після того як я сфотографував Сергія з щукою, ми зважили і заміряли її. Щука затягла рівно 3 кг, а довжина її - 82 см.