Річка Рось від села Яблунівка до Білої Церкви рясніє затопленими кар’єрами. Береги гранітні, обривисті, глибина неабияка. Одним словом - зимувальні ями, улюблені місця судаків, лящів, сазанів. Хоча і знахабніли в останні роки браконьєри: електроловці, сіткарі, косарі, але саме в таких місцях взяти рибу їм непросто. Можливо, завдяки цим кар’єрам у нас ще дещо з рибної братії і збереглося.

В один з похмурих липневих днів я проводив рекогносцировку стосовно судака в ріці, маючи в наявності велосипед і спінінг з набором саморобних козиних борідок. Перше закидання зробив на світанку.

До 9 год. мені вдалося подолати декілька кілометрів, здійснити сотні проводок, але результат моїх зусиль був вельми скромний: один окунь і один судачок, до кілограма. Але зате я виявив стоянку коропів, їх лігво, їх місце проживання. Воно якраз знаходилося в одному з таких кар’єрів. Три рази підряд з невеликим інтервалом викидався короп з води. Солідний, дорослий короп. Я примітив це місце і з цікавістю почав розглядати. Ранковий легкий вітерець на якийсь час затих. У районі викидування коропа на водній гладіні з’явилася сітка дрібних пухирців, які створювали невеликі кола... У нас рибалки таке явище називають «жмурка», тобто короп жмурить – поїдає ракушняк своїми мильними, м’ясистими губами.

Сидячи і спостерігаючи за коропом, я пригадав про Сабанеєва і його слова: “.. Місце перебування коропів завжди можна дізнатися від пастухів і місцевих жителів (тільки не від рибалок)... Ще краще самому відшукати таке місце, спостерігаючи, де сазани частіше викидаються. Якщо вказане або помічене місце відповідає вищезгаданим умовам глибини і якості дна, то можна бути впевненим, що тут саме і знаходиться помешкання коропів. Ознаками їх місцеперебування служать також бульбашки, які пускаються коропом, коли він порпається на ходу, в намулі, але подібні бульбашки пускають язі, лящі та інші риби. Це цілі букети бульбашок, які створюють на поверхні коло на 13-18 см в діаметрі…”

Точно! Все точно так і відбувалося: викиди і бульбашки. Я не сумнівався, що це короп, і швидше за все не один - не прохідний, що тут їх лігво. Мені стало не до судаків. Запам’ятавши місце, визначивши, з якого берега ріки мені буде зручніше добратися моїми снастями до епіцентра їх житла, я відправився додому з твердою упевненістю вернутися сюди завтра ж на світанку, але вже з іншою снастю, короповою. Вирішив спробувати щастя з макушатниками. Вони у мене на два гачки. Деякі ставлять по чотири, але вважаю, що двох цілком достатньо. Якщо короп є, якщо вже смокче, то один з двох неодмінно знайде. Перевірено практикою. Так і економніше виходить, оскільки кубики з макухи в цьому випадку робляться меншими.

Із світанком, як і передбачав - на місці. Легкий, ледве помітний, туман над рікою. Це злегка парує, дихає красуня Рось. Загидили її, звичайно, добряче за останні роки, але все ще не вмерла вона, як наша ненька Україна, все ще радує око! Сьогодні я на протилежному березі. Він пологіший. З нього зручніше боротися з коропом, якщо він спокуситься моїми шматочками макухи. Закидаю по черзі три спінінга. Віялом, щоб розширити спектр впливу… Раптово, хоча цього чекав з першої секунди приїзду на місце, величезна риба виплигує з води. Повністю показується над водною гладінню і, ніби зависши в повітрі, незграбно плюхається в ріку. Характерний звук лунає в околиці. Серце б’ється, комарі дзвенять, але їх не помічаєш. Вся увага на прищепки. Вони – поплавці –слугують зараз сигналізатором клювання, з них не зводжу погляду, вони не ворушаться. Навіть не погойдуються, вітру немає, і клювання немає. Щогодини я перезакидаю спінінги. Просидівши до обіду, бачив дві покльовки, взяв двох карасів, правда хороших, до півкілограма. І все! Короп викидався декілька разів, сміючись над моєю наївністю, що він, старожил цих місць, так легко купиться на мої, давно відомі йому хитрощі.

Вдома знову перечитав Сабанеєва. “…Найважливіше значення для ловіння коропів, не менше, ніж при ловінні лящів, має «привада», або «принада», тобто корм, що кидається завчасно для приваблювання риби до певного місця, щоб вона була тут у певні години, за звичкою, сподіваючись знайти тут ласу їжу, яку знаходила тут раніше”. Зробив висновки: наварив гороху, пшениці. З самого ранку я вже на своєму місці. Роздягаюся, беру в зуби кульок з принадою, запливаю, роблю зернові доріжки до центра, тобто місця, куди будуть лягати мої макушатники...

Закінчується риболовля, підводжу підсумки. Результати дещо поліпшуються порівняно з першим виходом: чотири карасі, такі ж за величиною, як в перший раз, і один короп-карась на 750 г. А коропа немає.

Після обіду повертаюся додому. Знову звертаюся до свого наставника і знаходжу: “… Місцями, але не скрізь, короп непогано бере на ракові шийки, навіть варені, ТАКОЖ НА МУШЛІ...” І тут я згадую, як в молодості рибалив на Десні. Ловив звичайними донками – глухий вантаж, три повідці, наживка – черв’як. Попадалися йоржі-носарі, густера, плітка. Була середина літа. До полудня стало нестерпно спекотно, клювання практично припинилося. Вирішивши освіжитися, я заплив метрів на двадцять і спробував дістати дна. Пірнув. Метрів шість було в тому місці. Ногами торкнувшись річкового грунту, відчув перловиці - великі річкові мушлі. Вже в ті роки я знав, тільки теоретично, що часом на мушлі добре ловиться риба. Пірнувши ще раз, я зловив декілька штук. На одну донку насадив на гачки ніжне соковите м’ясо мушлі і закинув. Особливо не сподіваючись на успіх, розлягся на піску під пекучим сонцем. Раптом дзвоник задзвенів. Я схопився. Донка, моя донка, точніше кілочок з мотовильцем, вирваний з піщаного берега, вже мчав по воді. Я не встиг його схопити, він пішов углиб ріки. Донка була без котушки (з того пам’ятного дня я без котушки не ловлю). Але повернемося до наших баранів, тобто до мушлів.

Другу донку я спорядив тією ж наживкою і закинув у те ж місце, де щойно була украдена. Деякий час сидів прямо над нею, але клювання не було, і я дещо розслабився. Натомість трапилося неймовірне: без усякого попередження, щодуху мій кілочок полетів у воду. Я був настільки приголомшений, що нічого не зміг поробити. Я просто онімів. Хто тоді потяг мої дві донки я не знаю і до сьогодні. Можливо це був сом, може сазан - гадати не буду. Але факт залишається фактом: ця дивна риболовля запам’яталася мені на все життя в найдетальніших подробицях.

«А що, коли спробувати на мушлі?»- запитав я себе. І відповів ствердно: «Треба спробувати!” У той же день, увечері, я вирушив на міський пляж. Гамір, на піщаній мілині була достатня кількість річкових мідій. Зібравши пакет, вирішив, що на перший раз досить. Повернувшись додому, додав до кожного макушатника по одному довгому повідцеві на ковзаючій петлі на основній жилці. Повідці не з волосіні, а з нитки «Дракон» німецького виробника - 0,16 мм, розрив - 12,4 кг. Ця нитка одна з кращих, відомих мені, ніколи не підводила. І гранітні камені, і ракушник її не сильно травмують.

Вже втретє я зустрічаю світанок на «своєму» кар’єрі. Надія на успіх не залишає мене. Частину мушель відсипаю з пакета на берег, в траву, створюю їм комфорт, поливаючи водою з ріки. Що залишилися в пакеті, дроблю за допомогою каменя. Виходить м’ясисто-мушлева кашка. Цю кашку я використовую як підгодівлю, щоб збудити апетит риби. Запливаю, розкидаю у всіх напрямах принаду. Вода тепла і прохолодна одночасно бадьорить, додає сил і енергії. Азарт зростає. Основна частина зроблена: місце підгодоване. Закинувши спінінги, чекаю. Ось вже підіймається сонце. Хмаринки, вічні мандрівниці, часто прикривають його. Десь вдалині пролунав грім. «Це добре»- відзначаю про себе. У грозу короп активний, і шанс на успіх зростає. Я повний уваги, пильності, однак підходу коропа до наживки і початку клювання так і не помітив. Долю секунди я прозівав. Все було нерухомо і раптом - закулеметила котушка, ударивши струмом по оголених нервах. Кулею зриваюся з місця, підхоплюю спінінг, підсічку роблю однією кистю, щоб, не дай бог, не порвати волосінь на підйомі. А спінінг – дугою. Весело дзвенить жилка, спрямувавшись до центру ріки, в глибину. Машинально, не думаючи знімаю котушку з трищітки, намагаюся зупинити рибу. Але вона ще в силі, ніби при здоров’ї. Найрозумніше - здати їй декілька метрів, а то і десятків волосіні, щоб утомити, стримати цей божевільний порив до свободи, життя. Віддаю їй метр за метром, але не вільно, не з легкістю обертання котушки, а з певним опором, розрахованим на міцність волосіні. Вона у мене вітчизняна, чернігівська 0,45мм (заздалегідь проварена в розчині солі, що додає їй міцність і еластичність). Після такої обробки жилка не плутається, а якщо і трапляється «борода», то легко здається. Мій приятель на таку волосінь витяг коропа на 16 кг. Не в ставку, в ріці. Взагалі стосовно коропа він - ас, віртуоз. Мені у нього треба багато чому вчитися.

У мене все виходить: риба зупиняється, розвертається до берега. Підмотую волосінь, але не швидко, не галярмово, а обережно, не поспішаючи. При найменшому пориві коропа віддаю оборот-другий котушки і знов веду рибу до берега. Біля берега - мілина, а це не на мою користь. Короп відчуває берег, в даній ситуації боїться його панічно. Однією рукою беру підсак, затискаю його пахвою і заходжу у воду майже до пояса. У цьому місці риба не так лякається, втрачаючи пильність. Цим я і користуюся. Ось виходить з глибини, майже біля моїх ніг солідний сазан. Боюся щось загадувати поки він не в підсаку, боюся від радості втратити удачу. З другої спроби сазан потрапляє в підсак. Виходжу на берег. Справа зроблена: сазан спійманий. Взяв він на мушлю. Опускаю рибу в садок, прив’язую до куща. Якийсь невгамовний попався сазан, дуже вільнолюбний. Раз у раз зі страшним шумом б’ється він в сітці, сподіваючись утекти. Я не на жарт стривожився: з таким завзяттям може пробити нитки. Але вони капронові, міцні, не здаються. Шумом, що виник, сазан відігнав побратимів, можливо своїми діями він попереджав їх про небезпеку. До вечора ніхто з його родичів мене не потривожив і викиди припинилися. Правда карасі не лінувалися, клювали старанно. Ймовірно, прикормка подіяла.

Закінчивши риболовлю, збираю снасті. В останню чергу дістаю саджалку із сазаном. Вийнятий з води, він поводиться тихо, дуже тихо і не віриться, що ще хвилину назад він буянив до такої міри, що пошкодив собі хвіст. У рюкзаку він також не виявляє ніяких ознак життя, а карасі тріпочуться. Мені здається, що від безвиході сазан отримав серцевий удар - розрив серця. Уперше за свою рибальську практику мені стало шкода рибу. Вона хотіла жити. А я позбавив її цього божого дару. Уперше, з якоюсь невідомою мені раніше гіркотою я повертався додому з рибою. Важкий тягар лежав на серці. Може це підходить старість, переоцінка цінностей? Все в цьому світі живе, все має розум, все взаємопов’язане. Навіть камінь живий, не кажучи про воду, яка сприймає будь-яку інформацію, прочитує її з навколишнього світу і передає далі. А людина? Вона розумна і дурна одночасно. Безтурботність і самовпевненість її знищить. Природа вища, природа мудріша і сильніша за людину. Зла і насильства вона не пробачить. Правда це вже інша тема, інша розмова. Сподіваюся вона відбудеться.

А сазан заважив 6 кг 300 г. Пізніше я неодноразово їздив на той самий кар’єр, і цікаві спостереження і висновки зробив для себе. Поділюся ними в наступному матеріалі.

•Микола Тараненко, м. Біла Церква
Фото автора.