Тепер я і сам дід, а ця історія трапилася на початку 50-тих років з моїм дідусем, коли я ще в школу ходив. Жив я тоді в Києві. До слова, дід був запеклим рибалкою та професійним фотографом. Так я ріс і підростав, постійно тримаючи в руках якщо не вудочку-спінінг, то фотоапарат точно. Спасибі дідусеві. Навчив! Прикро лише те, що всю мудрість наших батьків ми розуміємо і оцінюємо через багато років.

Отже, тримав дідусь тієї пори на Дніпрі дерев’яний немаленький човен (ера алюмінієвих човнів тоді ще не наступила), на якому ми здійснювали “круїзи” в основному в ділянці залізничного моста (нижче за течією від моста Патона).

На початку 50-тих з’явився у продажу випущений радянською промисловістю перший підвісний мотор ЛМ-20 “Чайка”, потужністю всього 1,8 к.с. Ну не міг дід проігнорувати цю подію. Отже, на кормі човна з’явився МОТОР!!! Новенький, блискучий, з якого ми ретельно витирали пил і не допускали (намагалися) навіть потрапляння на нього краплин води. Скільки турбот додалося, але ж і радості скільки. А скільки надії. Скільки риби тепер впіймаємо! Всюди побуваємо! Після весел мені здавалося, що ми з цим моторчиком-МОТОРОМ стільки всього зможемо. Мчали із шаленою швидкістю якщо не по всьому Дніпру, то все ж далеко-далеко. Розхід – 0,7 л бензину в годину. А бензин тоді коштував дешевше, ніж газована вода! Літні люди не дадуть збрехати. Смішно, порівняно із сучасними моторами для човнів.

Я, звичайно, як вірний Санчо Панса, майже завжди супроводжував діда на риболовлю, гордо сидячи на носі човна.

Керувати човном з мотором дідусь мені не довіряв, хіба ключ якийсь подати та протерти десь… Хоча такого, як в анекдоті, не було жодного разу. Вчителька до учня: - Ти чому спізнився в школу? - Хотів піти порибалити, але дід не взяв. - Твій дідусь правильно вчинив. Сподіваюся, він тобі пояснив, чому ти повинен іти саме в школу, а не на риболовлю? - Так, дідусь сказав, що хробаків на двох не стане… Зі всією ретельністю, згідно з інструкцією мотор обкатаний; як не похвалитися дідові перед своїми друзями-рибалками, які без човнів. Варто зауважити, що підвісні мотори у той час були великою рідкістю. Якось зібрав він двох друзів-рибалок, і поїхали ми всією компанією на моторному човні з ночівлею ловити рибу. Я, звичайно, був теж. У ті часи не було ще в Києві моста ім. Патона, зате були на цьому місті красиві, тихі, глибокі, зарослі водоростями затоки та протоки з деревами на берегах. Ось там частенько і ловили рибу я та дід. І цього разу наша компанія поїхала туди. Причалили. Мотор не підвів: всі хвалять, дідусь, немов когут ходить, а про мене, то годі казати… Поки що не до табору, усі відразу беруться за снасті, на вечірню юшку рибки потрібно наловити. Порибалили. Тоді ще не було сучасних, заморських, хитрих і надто дорогих снастей. Риба успішно ловилася навіть на ті ж “дубові” снасті. У старому жарті йдеться: “Приманка ловить більше рибалок, ніж рибу”. Я це якраз про сучасну риболовлю та снасті, вартість яких вже “по курсу” а зарплата ще в гривнях.

Але як би там не було, все ж без проблем на юшку риби наловили, не те що трапляється зараз. Ось і думаємо зараз: чи успішною була вчорашня риболовля, якщо вага виловленої риби часом дорівнює вазі привезеної на риболовлю прикормки та насадки? Це зараз, після рішучих дій підкорювачів природи, вихованих колись на улюбленому нашою номенклатурною кастою недоторканому лозунзі: “Ми не можемо чекати милості від природи! Взяти її в неї – наше завдання.” Ох, і взяли ж на свою голову – сиротлива пустка… Мабуть, Іван Мічурін, який свого часу сказав це, дуже пошкодував би, якби мав змогу побачити, наскільки буквально цей лозунг сприйняли потомки.

Та що тепер говорити – повернімося у ті часи. Юшка! Артельна юшка! Адже всі рибалки знають, що артельна юшка завжди смачніша від юшки, яку зварить одинокий риболов. Якраз про таку юшку писав свого часу Микола Чудовський Над нами небо морщится, Сидим на ветерке. И три хвоста топорщатся В рыбацком котелке. Кто скажет нам, товарищи, Что жизнь у нас плоха? Минут пяток – и сварится Добротная уха. Уха!.. Ха-ха! Отличная уха: И с листиком, и с перчиком, И с репчатым лучком, И с тем шальным комариком, Что пел над котелком! Ха-ха!.. Хи-хи! Такой ухи Кто только раз попробовал, Навек стал рыбаком! Не любит рыба шуточки И плавает по дну, Однако мы на удочки Поймаем не одну: Всего три рыбки варятся – Зачем нам вороха? Была бы лишь рыбацкая Артельная уха! Вогнище!!! Це про нього один розумний чоловік сказав: «Не за полум’я люблю вогнище – за тісне коло друзів». Як влучно підкреслено. Я ж за ним стежив, старався біля нього і дровець підкидав – леліяв його. «Тиха українська ніч…» на березі чудової красивої затоки, а, можливо, тоді і холодне проміння величезного місяця освітлювало цю красу… Можливо… І багатоголосий галасливий хор жаб… Ось-ось, через них це все і трапилося. А сплески, та що сплески – вибухи води від рибин, що виверталися у воді. Зараз, як і колись, так само тьохкає серце, коли, сидячи біля вогнища, здригаємося від сплеску рибини у тиху ніч. Це моя, моя, я її вже завтра… не втрачу, зваблю, надурю, витягну… Як тут не згадати слова поета-рибалки Анатолія Якшина: На мели порой взметнется Щука, и у камыша Всплеск кругами разойдется, - Эх, должно быть, хороша!

Радість природи… Не радіє риболову хіба що риба. Але й вона, як відомо, голосу не має і великого скандалу влаштувати просто не може.

Хіба що дружина рибалки, зовсім несвідома, викаже йому все, що накипіло на душі і то в період неклювання. Але ці дружини з анекдотів, а ось моя завжди зі мною на човні рибалити їздить. Ловить, помагає, а коли треба, то і за кермо сяде. Поталанило мені! Але повернімося до мого діда. Був мій дідусь зазвичай на риболовлі кашоваром, якщо точніше – юшковаром. Як без чаю на березі ввечері біля вогнища? Пішов дідусь з чайником до Дніпра (варто сказати, що було вже темно), зачерпнув води з ріки і повісив над вогнищем. Поки з юшкою справимося, то і чай звариться. Так, так, не дивуйтеся, якраз так, пішов до Дніпра і зачерпнув води з ріки на чай. У ті часи ще не було такого поняття: брати із собою на риболовлю питтєву воду – з Дніпра і пили, і їжу на тій воді готували. Юшка кипить, вогонь потріскує, комарі покусують, лінива розмова, напружене очікування і згодом радісне збудження, коли юшка зварилася. Усі дружно потягли руки в рюкзаки, і хоч тоді ще не було «Старий друже», проте щось схоже діди витягли і вжили перед юшкою. Юшку з’їли швидко, добре, що юшковар був досвідчений. Ось і чай закипів. Наливає дід усім чай в горнятка. Рибалки п’ють, хвалять, добавки просять, лише я мовчу (малий ще) та слухаю, але чай теж із задоволенням попиваю. Ось і чайник майже спорожнів, проте на дні ще щось хлюпається, а от з носика чомусь не тече. Мабуть, заварка забила отвір в чайнику. Вирішили прочистити. Піднесли ближче до очей, адже темно довкола, а там … там жаба розварена по всьому чайнику. Що тут почалося! Всього і не згадати. Купа емоцій, і швидше за все негативних, на дідову голову… Риболовля не вдалася! Як потрапила туди? Неймовірно, але факт! Коли набирав дід воду у Дніпрі затемна, вона, бідолаха, з переляку і стрибнула, але не туди – просто в чайник.

Іноді на риболовлі згадую про цей випадок, розповідаю біля вогнища. Деякі товариші, дивлюся, з підозрою на чайник поглядають. А чого дивитися? Зараз з Дніпра в чайник воду не набирають. Самі і винні – природа «дякує» своїх підкорювачів.

Зате і чай із жабою точно не вип’ємо. Та й жаб стало значно менше, ніж чайників. Ніхто з рибалок не помер після цього чаю. Мій дід-риболов дожив до 91-го року, Царство йому небесне. Ось і я живий-здоровий, чого і вам бажаю. Хай завжди і всюди вам щастить.

Ні риби, Вам, ні луски і клювання завжди відмінного!

•В.А. Дмитренко, м. Херсон